8-9 грудня 2018 року у м. Вишгород відбулися молодіжні передріздвяні реколекції на тему «Вірність: кайдани чи свобода?». До участі запрошувалась молодь із усієї Київської Архиєпархії. Реколектантом був отець Віталій Храбатин. Організаторами були Товариство українських студентів-католиків «Обнова» (ТУСК «Обнова», київський осередок) та Молодіжна комісія Київської Архиєпархії.
Місцем проведення реколекцій було обрано Собор Вишгородської Богородиці УГКЦ, який вкотре гостинно прийняв дітей Церкви для духовного збагачення.
У час, коли життя набирає обертів, тим паче у передсвятковий період, корисним є призупинитись у своєму забігові і звернути погляд на своє серце, на стосунки, на Того, Хто створив і тримає цей світ у Своїй долоні. Швидкість та непостійність сучасного життя підштовхнули молодих організаторів днів духовного оновлення обрати темою для роздумів вірність у широкому її контексті. Отець-реколектант вичерпно подав науку про вірність Бога і вірність Богові, вірність собі, своїй справі, спільноті тощо, надихнувши молодь до того, щоб обирати у своєму житті саме шлях вірності, не спокушаючись на інший, можливо легший шлях, але набагато менш щасливий. Бо «лише сміливі мають щастя» (І. Багряний).
Почались реколекції із Молебню до Богородиці, після якого о. Віталій заохотив присутніх до величання, благословення та хвали Господа. Адже це є природнім порухом наших сердець, які вміють бачити дію Бога у нашому житті. Він діє постійно, вірно перебуваючи поряд з нами.
Протягом першого дня – суботи 8-го грудня – учасники реколекцій мали можливість послухати чотири науки о.Віталія, поспілкуватися, зав’язати нові знайомства, пережити новий досвід молитви танцем, а також взяти участь у молитві Тезе, якою гармонійно завершилась програма першого дня.
Перша наука о.Віталія була зосереджена навколо розуміння вірності у контексті християнської віри. Усі ми, християни, є дітьми Авраама, дітьми віри, дітьми обітниці. А, отже, вірність є визначальною рисою християнина. І, перш за все, вона є однією з визначальних рис Бога. Отець закликав розглядати будь-яку концепцію у нашій вірі, починаючи із Заповідей. Але із Заповідей любові. А оскільки любов є особистісно спрямованою, то вона є різною. І тому вірність у житті кожної людини також розкривається по-різному. Важливо довіряти своєму досвідові Бога, своєму шляху до Нього. Щодня невеликі ситуації випробовують нашу вірність і тому о.Віталій заохотив бути вірним своєму життю і тій ситуації, в якій ми зараз є. Розглядаючи притчу про злих виноградарів (Лк.: 20, 9-19), отець наголосив, що саме вірність допомагає збирати нам плоди, якими потім можемо ділитися з іншими. А це нерозривно пов’язано із тим, щоб полюбити своє життя у конкретній ситуації.
У другій науці о. Віталій запропонував нам розслідити як Бог представляє нам самого Себе. У книзі Виходу 3,14 Бог каже, що Він є «Той, хто є», Він є «сущим». Ісус Христос явив світові людський образ Бога і Божий образ людини. І коли християнство є вибором, то вірність – це той шлях, який починається після цього вибору. І ніколи не припиняється. При чому вірність є завжди креативною, бо вона – це відносини. Отець-реколектант зробив акцент на тих іменах Бога, якими Він сам Себе описує у розмові з Мойсеєм на горі Синай (Вих.: 34, 6-7) і наголосив, що Бог не може зректися Сам Себе. Тоді, беручи до уваги зазначений уривок Святого Письма, виникає питання: яким є мій Бог? Якого Бога я являю світові своєю життєвою поставою? І тут не йдеться про те, щоб було страшно помилитись, бо там, де є вірність, там є і прощення. І тільки в ім’я вірності можна віднайти свою дорогу. Та вірність не є самоціллю. Вона – засіб любові, інструмент, щоб пережити труднощі. Вірністю також можна виміряти правдивість певної речі, явища.
Третьою наукою о.Віталій закликав слухачів до того, щоб бути вірним у малих речах. Ісус вчить своїх учнів звертати увагу на деталі. І, оскільки шлях вірності може виглядати непростим, отець наголосив, що основою будь-якої вірності є вірність самого Бога. Ми не є джерелом сили, але можемо самі її від себе забирати. Натомість джерелом є Бог і перший крок – завжди робиться Ним. Бог ніколи не залишає нас самих. У житті в першу чергу важливим є наше «мале оточення», а вже потім проблеми далеких країн. «Хочеш зробити цей світ кращим? Іди додому і люби свою сім’ю», як казала свята Тереза з Калькутти.
Заключна наука була зосереджена на останній вечері Ісуса зі своїми учнями (Мт.: 26, 30-41). О.Віталій роздумував з учасниками реколекцій про простоту вірності, науку співчувати, про випробування нашої вірності як випробування нашої автентичності. І для того, щоб зростати на своєму шляху вірності, отець-реколектант наголосив на таких трьох моментах: 1) вміти прийняти іншого без умов; 2) усвідомити, що вірність – це таїнство, таїнство приналежності; 3) бути інакшим – святим, щоб після того, як почути, почати діяти.
Піклуючись не лише про душу, а й про добре функціонування наших тіл, учасникам реколекцій були запропоновані рухливі ігри, банси та смачні обід з вечерею, а ще – насичені натхненними розмовами чайко- та каво-брейки. Разом з духівником київського осередку ТУСК «Обнова», о. Григорієм Березюком, та отцем-реколектантом бажаючі могли помолитись Вечірню.
Як завжди, найціннішим елементом духовного оновлення, була можливість пережити зустріч зі справжнім собою та з нашим любим Отцем у часі тиші для особистих роздумів та молитви, духовних розмов з отцем-реколектантом, прийняття Таїнства Сповіді і у часі Божественної Літургії в неділю, 9-го грудня.
В неділю реколекції продовжились короткою наукою о.Віталія під час проповіді (роздумуючи про те, що Бог дав вже нам усе, дав Себе Самого і продовжує нас питати що хочемо, щоб він зробив нам – Лк.: 18, 35-43), спільним сніданком та біблійною зустріччю з молитовним розважанням над уривком зі Святого Письма за методом Lectio Divina.
Для роздумів о.Віталій запропонував уривок з книги Ісаї 11, 1-10, наголошуючи на актуальності також і книг Старого Завіту для сучасного пізнання Бога. Особливо пророк Ісая навчав людей в умовах соціальної несправедливості, бідності, відсутності справедливих судів тощо, що дуже співзвучне із сучасними реаліями українського суспільства. Важливим висновком отця-реколектанта було те, що вірна в любові людина стає ніби незалежною від обставин, як би трудно їй не було.
Завершились дні духовного оновлення зворушливим співаним прощанням-благословенням учасників одне одного з міцними обіймами.
Повертаючись до свого життя, кожен був заохочений зробити собі маленьку постанову на Різдвяний піст і дотриматися її, щоб відновити свій шлях зростання християнина. Маленькими кроками до великої цілі.
Добре для нашого духовного життя, що вірність – це виклик. І вона діє провокуючи у нас питання, зокрема і особливо питання до Бога – чому і як Він почувається в певних моментах наших з Ним стосунків.
Дехто з учасників реколекцій люб’язно поділився своїми враженнями від пережитих днів з Богом у спільноті: «Щиро дякую отцю Віталію за живі лекції про Вірність, а також організаторам та учасникам за можливість розділити ці моменти спільно.
Цей час пролетів дуже швидко, але через насиченість цих двох днів можна назвати їх “якісно проведеними з Богом і Його дітьми”.
Відчуття відірваності від реального світу… інші погляди на такі, начебто, прості та зрозумілі речі, як вірність, дрібні речі, відносини, яким постає Мій батько в мені для інших…
Здавалось, що кожне слово промовляє до тебе.
Для мене особливо закарбувались слова: “Якість життя нашого – це відображення нашої любові до Бога”.
Вірність це не просто відносини. Завжди вважала що я є вірною, можливо не на стільки якби хотіла, але є вірною Богу, близьким, собі та своїм обов’язкам. Однак під час реколекцій отець сказав фразу над якою я задумалася: “Вірність – це не «ні» зраді, це постанова серця бути послідовним своєму вибору” та “вірність малим речам”.
Адже життя складається з дрібничок, з моментів тут і зараз. А часто буває, ти робиш виключення: ну завтра, ну один раз, а потім все буду робити так, як постановив… А час іде. І саме дотримання послідовності у твоїх мріях, діях, думках і визначає твою Вірність і наповненість твого серця.
Відкрила для себе і стала від того щасливою, що Наш Батько милосердний до нас завжди, ще до того ми покаялися, а також відкрила прагнення навчитись і зрозуміти, діяти згідно волі Божої, адже саме це і є святістю.
Дякую всім за щирість усмішок, глибину очей і відчуття близькості до Бога!
Амінь.»
Софія Ткачів
